Шинкаренко Дмитро Вікторович
Дмитро народився 29 жовтня 2001 року в селищі Доманівка, де і проживав. Після закінчення Доманівської загальноосвітньої школи №1 вступив до Південноукраїнського національного університету імені Ушинського в м. Одесі, де навчався на бюджетній формі, отримав спеціальність вчителя історії. Він дуже захоплювався історією України, інших країн. Читав багато книг по історії, філософії. З дитинства неймовірно любив футбол. Був гравцем у футбольній команді с. Доманівки та в двох любительських командах м.Одеси. Він був одним із кращих футболістів, отримав нагороди (грамоти, 13 медалей).
Проживаючи в Одесі, не зміг залишитися осторонь війни, в віці 21 рік вирішив захищати країну від загарбників. Дмитро був єдиним сином своєї матері. Він залишивши вдома свою матір, не вагаючись пішов захищати країну. Влітку 2023 року не сказавши рідним ні слова вирішив приєднатись до бригади національної гвардії «Азов» добровольцем. Не дивлячись на свої молоді роки, успішно пройшов навчання, бойову підготовку, отримав позивний «Наруто» і за свої військові досягнення у вересні 2023 року долучився до 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Він сказав своєї матері: «Я вивчав історію, тепер я хочу взяти участь в ній».
Дмитро відважно виконував свої військові обов’язки, до останнього подиху був вірний своїм побратимам та державі. Перебуваючи у зоні активних бойових дій на Донбасі, він ніколи не скаржився, що йому важко, старався підтримати усіх, як рідних, так і побратимів. Завжди був усміхненим та казав, що все буде добре. Усі хто знав Дмитра говорять, що такі люди зустрічаються вкрай рідко. Щира усмішка, харизма, начитаність, принциповість та бажання справедливості виділяли його з-поміж інших.
Та на превеликий жаль, сумну звістку отримала його рідні, про те, що 29.11.23 Дмитро загинув під час виконання одного з бойових завдань в районі Серебрянського лісу населеного пункту Діброва, Луганської області. З’ясовано, що під час важкого, щільного бою мужньо виконував свій обов’язок. Він сміливо стояв обличчям до смерті, не боявся за своє життя та ризикуючи витягував пораненого побратима. Ця страшна звістка назавжди змінила життя його матері Людмили та рідних, залишивши рану в їхніх серцях.
Тіло оборонця вдалося повернути рідним лише зараз. 5 жовтня 2024 року рідні, побратими та жителі Доманівщини попрощались з 22-х-річним захисником Шинкаренко Дмитром. Його поховали на Доманівському кладовищі.
Біль. Нестерпний біль. Дмитро назавжди в наших серцях залишається Героєм, частиною нас. У мирному житті він був життєрадісною людиною. Для матері був найкращим люблячим, турботливим сином, для побратимів – неймовірно чудовим другом, вірним своїм ідеалам. Він будував життєві плани, реалізовував мрії. Також хотів багато ще зробити в цьому житті. Не встиг… бо клята війна забрала його. За вільну Україну, наш мир та спокій він віддав саме найдорожче – своє молоде життя.
Можливо у когось виникне питання: «яким Дмитро був у житті?» Можна відповісти словами його побратимів. Адже ніхто краще не охарактеризує Дмитра як воїна ніж побратими.
То ось… Дивлячись в його очі, ти відчуваєш спокій. Дивлячись на його гарну посмішку, ти відчуваєш глибоку радість в душі. Слухаючи його сміх, ти відчуваєш безтурботність і найбільші проблеми вже не здаються такими жахливими. Його розповіді по історії надихали на мужність. Його любов до життя давала надію на краще, надихала діяти не зважаючи ні на що. Пройшовши саме пекло, він залишався сонячним промінчиком, не змінювався, ні грамочки. Єдине - був стомлений, але незламний. Пам’ятаємо його, допоки живемо самі.
Зі слів побратима Моноліта - "Наруто був неймовірною людиною, яку я зустрів на війні. Діма та людина, яка доказує свій патріотизм не словом, а ділом. Завжди був усміхненим і добрим хлопцем, який допомагав кожному і міг підтримати при любому стані. Під час ворожого штурму в надскладній умові він рятував побратима незважаючи ні на що. Він вірний друг і гідний син своєї нації. Помста за нього була, є і буде".
Зі слів побратима Крейзіча - "Наруто був дивовижною людиною, його почуття гумору, енергія та характер. Він чіпляв цим людей та завжди підіймав всім настрій. Це була велика втрата для всіх, ми втратили дуже круту людину, котра повинна була жити. Він був хоробрим воїном, справжнім чоловіком. Ми будемо пам’ятати про нього до кінця нашого життя. Мав за честь знати його та воювати з ним. Нашої помсти ніколи не стане достатньо."
Зі слів побратима Шашлика - "Наруто був надзвичайно доброю і життєрадісною людиною, шкода, що саме такі люди, саме така частина нації залишає нас першими. Мав за честь знати Дмитра. Його мужній вчинок стане для багатьох прикладом. Людина, яка віддала життя рятуючи до останнього подиху побратима, повинна шануватися доти, доки існує ця країна. Тому, що завдяки таким як Наруто вона взагалі існує."
Таким він закарбувався у спогадах побратимів.
Для всіх нас Дмитро є Героєм. Але, на жаль, Герої таки вмирають. Йому навіки – 22. Тому просимо в річницю його загибелі, згадати його добрим словом, молитвою та вшанувати пам’ять загиблого воїна.
Царство Небесне та Вічний Спокій його душі! Уклін та Повага! Світла пам’ять! Слава Герою!