Найдорожча цінність для кожної людини в світі — право жити вільним на своїй землі
Саме таке право наші батьки, діди й прадіди відстояли в жорстокому двобої з фашистськими загарбниками у роки Другої Світової війни.
28 березня жителі Доманівської громади, як і всієї Миколаївщини, відзначають знаменну дату 77 -річчя звільнення нашого краю від фашистських загарбників. Цього березневого дня ми низько схиляємо голови перед пам'яттю полеглих, перед учасниками бойових дій у Другій Світовій війні, перед тими, хто боровся з фашистами у партизанських загонах і підпіллі, хто наближав Перемогу самовідданою працею на трудовому фронті.
1944 рік увійшов в історію, як рік вигнання фашистів з території України. Весна того року була ранньою. Бездоріжжя і дощі розпочались вже в кінці лютого. Дороги розкисли так, що пересуватись ними було майже неможливо. Противник не розраховував, що радянські війська будуть наступати у таких важких умовах, тим більше, що на західному березі Південному Бугу заздалегідь була створена міцна оборона. Але, успішно завершивши Умансько -Ботошанську та Березнегувато - Снігурівську наступальні операції, війська ІІ і ІІІ Українських фронтів у двадцятих числах березня 1944 року вийшли на лівий берег Південного Бугу і приступили до його форсування.
Після важкого кровопролитного форсування Південного Бугу війська ІІІ Українського фронту: 93, 113, 223, 73, 52, 19, 301 стрілецькі дивізії 57 армії, 58, 228, 10, 28, 92 стрілецькі дивізії 37 армії та 20, 195, 60 стрілецькі дивізії 46 армії 28 березня звільнили Коштове, Забари, Доманівку, Каштанівку (Чуйка), Казаріно, Новоселівку, Широкі Криниці, Бакали (Шевченко), Володимирівка, Олександрівка. Останнім населеним пунктом Доманівщини звільнили село Копи 29 березня.
Вдячні доманівці свято бережуть пам'ять про загиблих визволителів, їм встановлені пам'ятники, над ними постійно шефствують школярі, там завжди живі квіти, біля них проводяться різноманітні заходи, пов'язані з героїко-патріотичним вихованням молоді. На честь військових з'єднань, які звільняли Доманівщину ряд вулиць селища Доманівки названі на честь 58, 228, 301 стрілецьких дивізій.
Генерал-майору, Герою Радянського Союзу В.С. Антонову (командиру 301-ї стрілецької дивізії) і помкомвзводу розвідки 1050 стрілецького полку Четверикову К. Л. присвоєно звання почесного громадянина селища Доманівки.
Радості звільнення від фашистських окупантів та їх посіпак передували довгі 32 місяці поневолення. За цей час у Доманівці були зруйновані електростанція, млин, олійня, приміщення лікарні та середньої школи, спалено ветлікарню. З листопада 1941 року розпочалось так зване "добровільне вербування" робочої сили для відправки в Німеччину.
До того ж, селище Доманівка окупанти вибрали місцем масового знищення мирних радянських людей єврейської національності. Вже у вересні 1941 року німці почали у «таборах смерті» розстрілювати євреїв, які проживали в Доманівці та інших населених пунктах громади. За грудень 1941 та січень -лютий 1942 року фашисти знищили понад 20 тисяч євреїв, в основному, дітей, жінок, стариків.
Та патріоти району не змирились з фашистським режимом, з перших днів окупації повели непримиренну боротьбу з поневолювачами. Кращі представники сільської інтелігенції, в першу чергу вчителі, разом з молодими колгоспниками, робітниками та старшокласниками об'єднались в підпільні антифашистські організації, які були створені у Доманівці, Зеленому Яру, Новолікарському, Маринівці. Підпільники розповсюджували листівки, виводили з ладу сільськогосподарську техніку, зривали відправку до Німеччини сільгосппродукції та техніки, саботували проведення сільгоспробіт, проводили диверсії тощо.
Тяжка доля спікала молодих юнаків, яким під час звільнення виповнилося 16 та більше років, їх називали по різному: "піджачники", "чорножупанники", "чорнобушлатники", але переважно "чорносвитники" і, нарешті, "чорна піхота". Їх щойно мобілізованих, необмундированих і неозброєних, «кидали» на найбільш небезпечні ділянки бойових дій, зокрема Яссько-Кишинівської наступальної операції у якій загинули майже кожний другий юнак, більшість з них «списували», як таких, що пропали безвісти. Сьогодні у селищі Доманівка мешкає учасник тих подій 94 - річний сивочолий ветеран Дудар Анатолій Терентійович, який пройшов цю операцію та неохоче її згадує у своїх розповідях.
Ми низько схиляємо голови в пам'ять про визволителів, перед усіма тими, хто поліг на полі бою. Глибока шана всім, хто після перемоги відбудували зруйноване народне господарство.
Ваш ратний і трудовий подвиг назавжди залишиться в серцях нинішніх і майбутніх поколінь.
