Вклонімось великим тим рокам.
Все далі і далі в історію відходять від нас ті важкі, буремні роки, коли радянські воїни героїчно захищали рідну землю від фашистської чуми, долали тисячі кілометрів фронтових доріг, втрачали друзів, проливали свою кров, але йшли вперед, визволяючи міста та села рідної України, а потім держав Європи.
Наші воїни – земляки зробили вагомий внесок в Перемогу. Про те свідчать такі факти: 8 з них стали Герої Радянського Союзу, один – повним кавалером ордена Слави. Майже кожен фронтовик, який повернувся з війни мав бойові нагороди, одержані за мужність і відвагу.
Наші земляки брали участь у всіх великих битвах ВВВ. Понад тисячі воїнів загинули, визволяючи країни Європи.
Великою кров’ю заплатили доманівці за перемогу, практично кожен другий не повернувся з війни, понад 4,5 тисяч воїнів з нашого району загинули в боях, померли від ран, закатовані у фашистському полоні, пропали безвісті. Їх імена занесені до Книги Пам’яті, викарбовані на пам’ятниках та обелісках у кожному селі Доманівського району.
На сьогоднішній день в Доманівці живуть два учасника Другої світової.
Дудар Анатолій Терентійович 1926 р.н. – після звільнення району від німецько – фашистських окупантів був мобілізований райвійськкоматом до лав Червоної Армії. Воював на 3- му Українському фронті, особливо запам’ятались ветерану бої під час Яссо – Кишинівської операції. Потім були бої по визволенню Болгарії, Угорщини, Югославії, Австрії. На озері Балатон був тяжко поранений, а вже в госпіталі і зустрів звістку про Перемогу.
Кіпорук Павло Степанович 1924 р.н. – в квітні 1944 року, був призваний до лав Радянської Армії, воював танкістом. Солдатська доля закинула Павла Степановича в Східну Європу та чинайбільше випробування чекало його в Угорщині, особливо в боях біля озера Балатон. Там в січні 1945 року був важко поранений. Лікувався в госпіталі у м. Тбілісі. Так і зустрів довгоочікувану перемогу над нацизмом.
Пам’ять війни повинні берегти нові покоління українців.
